Рух Рандоннерів

Рух рандоннерів - це товариство сильних духом людей, які займаються розвитком велосипедного туризму на великі дистанції від 200 км. Учасники руху повинні проїхати задану дистанцію за обмежений час, який залежить від довжини маршруту. Перші велосипедисти які почали називати себе Рандоннерами з'явились у Франції в минулому столітті, утворили Рух Рандоннерів. З тих часів рух поширився по всьому світу.

Почалося все з 1931 року коли до участі у марафону "Париж - Брест – Париж" 1200км організатори вперше допустили аматорів. Тобто стати учасником міг любий бажаючий володарь велосипеда. Щоб здобути перемогу, аматорам треба було лише проїхати дистанцію за встановлений часовий ліміт 96 годин. Головною родзикою організаторів, була умова що, всі хто перетне фініш важався переможцем. Вітали з перемогою всіх, чи проїхав ти дистанцію за 38 годин, чи за 90 годин. Все просто і в той же час ні. Відстань була не малою, тож здолати її коштувало не малих зусиль. До участі допускали усіх бажаючих. Тому результат вийшов досить прогнозованим. Стартувало 28 профі і 150 аматорів. Фінішувало усього 44 учасника. Точної кількісті фінішувавших аматорів не має, але це не важко прорахувати. На думку організаторів це був провал, але після завершення марафону сталося неочікуване. Аматори - переможці, почали ділитись враженнями та надихати інших на участь. Ідея здолати нездоланне, настільки прийшлася до смаку, що з кожним новим марафоном кількість аматорів невпинно стала зростати. Велосиедисти, які ставали переможцями, почали називати себе Рандоннерами. Згодом організатори помітили стійке зменшення кількості професіоналів. Воно і не дивно, для професіоналного гонщика вигідніше було здолати кілька етапів "Тур-де-Франс", ніж один марафон "Париж-Брест-Париж". Після 1951 року професіоналам стало не цікаво брати участь у марафоні, але Рандоннери не дали померти цьому заходу!

З кожним наступним марафоном, його популярність зростала. Бути Рандоннером, означало мати особливий статус у велосипедних колах. Тому підкорити нездоланне, хотіли все більше чоловіків та жінок. Сьогодні марафон "Париж-Брест-Париж" став колосальною спортивною та культурною подією. Цей марафон дав поштовх, для народження цілої серії змагань BRM. Зараз заходи BRM окрім Франції, організовують по всьому світу. Займаються цим місцеві BRM-клуби. В Україні BRM-клуби об’єдналися в "Асоціацію Рандоннерських Клубів України" (RUA). Завдяки широкому разгалуженню клубів, катати дистанції рандонне хоче все більше любителів велоспорту.

Там де всі важаються переможцями, нема суперництва. Рандоннери, на відміну від професіоналів, не заробляють на життя за рахунок участі в змаганнях, їх стиль їзди, тактика і стратегія під час проходження дистанції марафону сильно відрізняється від професіоналів. Рандоннери їдуть для задоволення, для самоствердження і проходять цю дистанцію в дружній атмосфері. Тому організатори заходів BRM не бачать у рандоннерах, які приїжджають одними з перших, якихось супер-героїв. На цих марафонах немає великих призів за першість, проте є великі перемоги.

Рандонне це змагання з самим собою,
зі своєю силою волі.

Поки учасник рандонне знаходиця в дорозі, в голові пролітає безлічь думок, починаючи яка чудова ідея до що тут роблю? де мій діван? . Тяжко всім без винятку. Тому ще до лінії старту, всім учасникам, треба підходити з належною відповідальністю до своєї фізичної і технічної підготовки. Так, в дорозі, кожен з Рандоннерів готовий Вам допомогти, але не треба залишати свій ремкомплект вдома в розрахунку, що все необхідне знайдется у Рандоннера поряд. Не треба важати Я проїду, адже мені будуть допомагати. У цьому ставленні нема нічого гідного для справжнього Рандоннера. Справжній Рандоннер розраховує на власні сили, і на те, що він надасть допомогу іншому. Кожен Рандоннер особисто несе відповідальність за свою підготовку.

Під час рандонне пам'ятайте:

• будьте уважними до інших учасників;
• прояви агресії, не мають морального місця серед Рандоннерів;
• всі рівні, ніхто не може вимагати якихось привілеїв;
• дотримуйтесь правил BRM встановленими організаторами;
• будьте доброзичливими до волонтерів та організаторів марафону, адже вони працюють тільки для Вас.

Далеко не у всіх виходить доїхати до фінішу, але абсолютно у всіх при його перетині на обличчі читається Я зробив це!!!. Я з ними згоден. Так! Це не просто! Спочатку з фінішерами важко про шось балакати. Деякий час після фінішу, вони ще знаходяться там на дистанції, разом зі своїми товаришами.

Там на дистанції з людини злітає все зайве, людина стає тим хто вона є насправді. Це відчуває не тільки вона, але і всі хто є поруч. Деякий час після фінішу думки про наступну поїздку – "табу". Але поступово враження від поїздки з негативу перейдуть в більш позитивний лад і знову з’явиться бажання учудити щось подібне. Долаючи відстань разом з іншими учасниками починаєшь відчувати дух змагання, дух товариства, свою мужність і навіть інколи свій героїзм. Це відчуття є рушійними силами цих змагань. Це називається ДУХ РАНДОННЕРСТВА, цим і відрізняється РУХ РАНДОННЕРІВ від інших велорухів.

РАНДОННЕРИ – це мандрівники на великі відстані, серед якіх всі рівні, де молодший не гірше від старшого. Долаючи марафонські дистанції, кожен рандоннер стає сильніше та багатьше. Кожен з маршрутів – це здолана сходинка на шляху до власної досконалості. Кидаючи виклик собі, Рандоннер знає: Кожне рандонне це не гонка, це наступна сходинка особистого розвитку!