МАРАФОН ПАРИЖ - БРЕСТ - ПАРИЖ
Було б помилкою розповідати про рандонне, та не розповісти більше про "Париж-Брест-Париж" або скорочено ПБП. Саме ця подія дала сильний поштовх для розвитку велосипедних змагань та велоруху у Франції.
Перший "Париж-Брест-Париж" відбувся у 1891 році. Організаторами були ще не зарєстрований тоді клуб "Audax Club Parisien" та газета "Le Petit Journal". В газеті цей марафон анонсувався як найвеличніший іспит надійності велосипедів та волі гонщиків. На старт тоді вийшло 207 учасників. Стартували з передмісця Парижу та прямували на захід до Атлантичного океану у портове місто Брест, де відмічались та повертались тим самим маршрутом назад до Парижу.
В далекому 1891 році люди ще не усвідомлювали всіх можливостей, які відкривав велосипед перед його володарем. Перегони на велодромах збирали натовпи глядачів, на вулицях європейських і американських міст уже доволі часто можна було зустріти велосипедистів, проте велосипед як засіб подолання великих відстаней поки що не розглядали. Ентузіасти робили одну спробу за іншою, але загальна непідготовленість спортсменів та велосипеду раз по раз призводили до невдач. Вибоїсті дороги робили велосипед вразливим до несправностей. Часто спортсмени зазнавали травм, але все це не зупиняло шукачів пригод. Жага до перемоги, бажання підкорити нездоланне робили ПБП ще привабливішим. Завдяки розголосу в газетах про мега-круті змагання на старті зібралося більше 400 учасників, але стартувало тільки 207. Навколо старту ходило багато скептиків та писимістів, які важали шо з таким станом доріг, якщо не развалиця велосипед, то учасник поплатится своїм життям.
Велосипед того часу був без пермикачів швидкостей і вагою 21,5 кг. Учасники змагань були упаковані всим необхідним. Нихто не розумів, до чого треба було готоватись. Зараз «Україна ХВЗ» здається шедевром інженерної думки, в порівняні з велосипедами того часу.
На першому "Париж-Брест-Париж" машин супроводу не було, їх тоді не було зовсім. Але організовано все було з великим розмахом. Пілетон учасників їхав по головній трассі від Парижу до Бресту, так само назад. В містах, через які проходив маршрут, були організовані КП. Кожен з учасників обов’язково повинен був відмітити свою присутність на КП, поставивши печать та час в особистій книзі, яка була видана кожному на старті. Ніхто і гадки не мав скільки треба часу, шоб здолати цей амбіційний маршрут. Змагання контролювалися спостерігачами, які переміщалися між КП поїздами, а зв’язок відбувався по телеграфу. Кожний з спостерігачів після КП прибігав до приміщення, де було розташовано телеграф, та надіктовував кілька телеграми, які потім відправлялись до Парижу організаторам. Таким же чином відбувався зв’язок журналістів з газетами, щоб з’явитись у вигляді новин у свіжому номері. Марафон отримав надвеликий успіх. Людям було цікаво слідкувати за відважними учасниками. Тиражі газет зросли у кілька разів.
З 207 стартувавших до фінішу дісталося 99. Першим був - Шарль Террон. Його час 71 година 37 хвилин та 8 секунд . Це на 8 хвилин бистріше другого учасника Жьеля Лаваля . Жьель їхав першим, але в останню ніч перед фінішом він зупинився поспати та так і не зміг наздогнати суперника. Террон троє суток провів без сну та фінішував практично в маренні від втоми. Перетнувши лінію фініша, він не міг збагнути, що це фініш і він переміг. Незважаючи на ранню годину, його гаряче вітали десять тисяч глядачів. Інші 97 учасників добиралося до фінішу ще 7 діб. Всі хто фінішував стали героями та були прикладом мужності і витримки.
перший результат дистанції ПБП
71 година 37 хвилин
Перегони "Париж-Брест-Париж" стали настільки масштабною подією, що проводити їх вирішили лише один раз на десять років, незважаючи на очевидну вигоду для газет. Тут зіграли роль і організаційні проблеми, і неймовірний рівень цих перегонів, - організатори вирішили, що гонщикам не до снаги буде брати участь у них щороку, і що кожному гонщику вистачить і однієї участі у спортивній кар'єрі. Але з часом вийшло все інакше.
Популярність марафонів сприяла збільшенню їх кількості. Колишні ентузіасти стали професіональними гонщиками. Приймаючи участь у марафонах на невеликі дистанції зрозуміли, що краще прийняти участь у кількох на рік марафонах по 200км, ніж в одному ПБП 1200км. Тож поступово кількість учасників ПБП почала зменшуватись. У 1931 році, з нагоди п'ятої професійної гонки "Париж-Брест", ACP дозволили приймати участь аматорам, створивши змагання на 1200 км у вільному темпі. На старт вийшли всього двадцять вісім професіоналів і понад 150 любителів. Професіоналам потрібно було проїхато дистанцію не меньше ніж за 60 годин, аматорам за 96 годин. До фінішу тоді дісталося усього 44 учасника. Але саме з цього року почалося збільшення популярності "Париж-Брест-Париж". Любительска гонка набула культового статусу. Поступово організатори почали змінювати правила для аматорів. Необхідно було проїхати дистанцію, але без змагання за перше місце. Кожен з учасників важався переможцем. Велосипедисти, які здобули перемогу у цьому заході, стали називати себе рандоннерами.
У 1951 році професіонали останній раз приймали участь в "Париж-Брест-Париж". З року в рік їхня чисельність незмінно скорочувалася, того року їх було 41. Виграв Моріс Діо (Maurice Diot), який встановив рекорд усіх часів - 38 годин 55 хвилин. А от любителів навпаки стартувало 500, серед них навіть було 8 жінок. На фініш приїхало 350 учасників. Стало зрозуміло, що ці перегони стали цікавішими для аматорвів ніж для професійних гонщиків. Велотуристи з великим задоволенням хотіли штурмувати наддовгу дистанцію. Тож було прийнято рішення проводити цей марафон раз на 5 років. Також для участі у марафоні потрібно було проїхати кваліфікаційний заїзд у 400 км.
найшвидше подолання дистанції ПБП
38 годин 55 хвилин
Популярність зростала, змінювалися і вимоги. У 1961 році максимальний час проходження маршруту, було зменшено до 90 годин. У 1975 році для кваліфікації потрібно було виконати зіїзд у 600 км. З 1975 року було вирішено проводити змагання велотуристів кожні 4 роки. Вперше на старт тоді війшло 1700 учасників. Цей же рік став останнім, коли "Париж-Брест-Париж" проводився головними дорогами. Того року загинуло двоє учасників. Тож було переглянуто маршрут "ПБП". Згодом маршрути було зміненно в усіх заходах "АСР". Перевага віддавалась видовищності та невеликому автомобільному трафіку на маршруті. У 1979 році офіційно було введено так звані кваліфікаційні заїзди - щоб потрапити на перегони треба було проїхати кваліфікаційні рандонне на 200, 300, 400 або 600 км.
На старт 100-річного ювілея марафону у 1991 році вийшло 3500 учасників. В 2003 році більше 4000 учасників. Починаючи з 1971 року, кількість іноземних учасників постійно зростала. У 2003 році їх кількість перевищила кількість французьких учасників. У 2015 році їх було вдвічі більше, а в 2019 році - втричі.
